село Протопопівка
Це село було у центрі уваги з боку оточуючих сіл, що тепер об’єднані до одного округу. З давніх- давен головним об’єктом уваги була церква. Про неї в літописі села, у першій частині, сказано: «Церква в ім’я Святої Трійці с.Протопопівка збудована у 1770р. поміщиком Ковалевським з його власного матеріалу. Будували її, як зазначено в легенді, на протязі кількох років, бо поміщик часто в особистих справах від’їжджав за кордон. Церква дерев’на, одно купольна, на кам’яному фундаменті, з дерев’яною невисокою дзвіницею, що збудована окремо від церкви. За формою хрестоподібна, мала за розміром і низька. Розташована на рівному місці, недалеко від річки, в гаю.»
У літописі багато уваги приділяється і церкві, і священикам. Перелічуються їхні прізвища і прізвища церковних старост, а також вказано кількість прихожан.
«…В церкві є шанована всіма ікона Казанської Богоматері. Її свято відзначається 22 жовтня щороку. На це свято з навколишніх сіл стікається до 2000 тисяч богомольців…»
Перечислено і прибуток церкви. Наприклад : за 1840р – прибуток 18,96руб., видаток – 16,48 руб., за 1908р – прибуток 1605,90руб., видаток – 1442,47руб. Кількість прихожан у 1850р – 742 чоловіка, а в 1911р. – 1627 чоловік.
Велике місце в літописі займає опис сільського свята 16 вересня 1911р. Ось його зміст:
« На довгий час залишиться в пам’яті для прихожан с.Протопопівки свято Троїцького храму 16 вересня 1911р – день зустрічі Преосвященного Федора, єпископа Сумського. Пройшло майже півтора століття від заснування в с.Протопопівка Св.храму (1770р), а прихожани не бачили в своєму селі Архіпастиря і не чули у своєму храмі апостольського слова. За декілька днів до приїзду Владики в село прихожани, сповіщені приходським священиком і рухомі синівською любов’ю і особливою повагою до священного сану, стали готуватися до зустрічі Архирея. Вони придбали найкращий одяг, приготували багато квітів і зелені… Прийшло 16 вересня. Незважаючи на те, що Владика мав бути в селі о 5-6 год.вечора, багато прихожан прийшло до церкви зранку і почали прибирати храм. Увесь храм був прикрашений зеленню та квітами. Доріжки біля нього були посипані піском, за огорожею підметені, а місце біля дзвіниці, де Владика мав зійти зі свого екіпажа,посипане піском, зеленню і квітами. Шлях від дзвіниці до храму був устелений квітами. О 2год.дзвін (в 1 дзвін)сповістив село про початок свята. Погода була чудова. Не зважаючи на те, що 16 вересня був день робочий, близько 3-4 год.дня прихожан біля храму зібралося дуже багато. Рівно о 5 год.вечора залунав урочистий передзвін, що сповістив про наближення Владики до храму. Прихожани згрупувалися біля входу. Владика , під’їхавши до церкви, був зустрінутий селянином Василем Павичем Мірошниченком 1, що виголосив привітання Владиці такого змісту: «Ваше Преосвященство! Майже півтора століття з заснування в нашому селі Св.храму за Божим велінням жодний Владика його не відвідав. Усі ми дуже раді зустріти Вас тепер. Прийміть же від нас хліб – сіль і моліте Господа – Бога, щоб він не карав нас за гріхи наші, а посилав би нам завжди насушний хліб. Хай буде благословенним входження Ваше від нині і до віку.» В цей момент церковний староста, селянин Іван Бурда, підніс хліб-сіль Владиці. Владика благословив хліб і закликав Боже благословення на всякий чесний труд. Поки прихожани зустрісали Владику, весь храм був освічений панікадилом і усіма світильниками. Урочисто виглядав бідний храм! У храмі зустрів Владику з хрестом на блюді місцевий священик Олексій Подольський, а псаломщик Іван Кононенко – зі святою водою і кропилом. Поцілувавши хрест і окропивши себе святою водою, Владика попрямував за священиком і був присутній на Службі Божій перед перед відпустом Владика сказав присутнім в храмі слово на тему: «Святим Духом всяка душа живиться...». Коротенька, але доступна і зрозуміла простим людям промова глибоко запала в серця слухачів. Він побажав багатоліття царствуючому дому, Святому Синоду і Преосвященному Федору, Високоприосвященнішому Арсенію, багатоліття причту й прихожанам. Потім, увійшовши до святого олтаря, Владика оглянув антиминс святої Дарви і перевірив книги й церковні посудини. Владика вийшов з олтаря і знову звернувся до присутніх зі словами, в яких вказав на необхідність для дітей шкільного навчання. Після цього він здійснив перевірку знань учнів місцевого народного училища, що зібралося у храмі. На всі питання Владики учні відповідали швидко. Владика похвалив учнів і наділив їх хрестиками. Вийшовши з храму, Преосвященний слідував у квартиру священика, де милостиво розпитував господаря квартири- священика про прихід, про сімейне й матеріальне становище священика. Скуштувавши чаю, о 6.30 вечора у супроводі Благочинного 2-го Харківського округу, священика Сергія Уманцева слідував на нічліг у слободу Вільшану».
Церква була розібрана у ІІ-й половині 30-х років, де був знайдений «Літопис с.Протопопівки». Перед цим в ній поставили обладнання під клуб, потім в 1939 – 1940рр було збудовано клуб на 150 місць. Клуб був дерев’яний. Його збудовано на місці, де був будинок священика. Церковна служба була відновлена у Протопопівці лише у 1996-1997 рр, коли у приміщенні старої школи розмістився храм в ім’я Святої Троїці. Першими після довгого розриву були в церкві священик Коваль В’ячеслав, церковним старостою Смаль Віра Петрівна. Нині настоятелем Протопопівського храму є отець Павло. Церкву прикрашає ікона Святої Трійці , написана сільським головою І.В.Веліхановим.
Протопопівка – село Харківської губернії Харківського повіту Вертіївської волості – розташоване на річці Вільшана, в якій літ 35 тому водилося багато великої різноманітної риби, а зараз риба дрібна. Розташоване село на захід від губернського міста Харкова, у 33 верстах від нього. Років 40 тому село з усіх боків було оточене густим, майже непрохідним лісом, в якому мешкали звірі: ведмеді, вовки, лисиці. Найближча залізнична станція Південної залізниці Мерчик – у п’яти верстах від села.
Як і коли виникло село Протопопівка невідомо. Першими мешканцями, за рядками переказу, були запоріжці.
Років 40- 45 тому село складалося з 15 дворів селян. Тут мешкало два поміщика, Любарський і Баровітінов. Їм належало два млина, що були влаштовані на річці Вільшана. Торгівлі в селі ніякої не було, але поміщик Любарський, влаштовувавши у своєму господарстві склад, доставляв з села Хрущової Микитівки (нині Богодухівського повіту) горілку, яку постачав у своє та найближчі села. Зараз налічується набагато більше селянських дворів. Влітку тут мешкає місцевий землевласник – шляхтич С.В.Боровінітов, земський начальник п’ятої дільниці Харківського повіту.
В селі проживає дві вчительки та місцевий причт. Торгівлі, як і раніше немає. За сірниками, гасом, сіллю та іншими продуктами люди змушені ходити в слободу Вільшану, за 3 версти від Протопопівки.
За матеріалами перепису населення у 1907 році в селі Протопопівка значиться душ 606 чоловічої статі і 591 жіночої статі.
В ньому знаходяться церква, квартира для священика і псаломщика, влітку камера земського начальника п’ятої дільниці, в цьому 1908 році відкрито народне училище на 120 осіб учнів.
За станом на 1 січня 1982 року, Протопопівська сільська рада об’єднує 6 населених пунктів: с.Протопопівка, с.Безруків, с.Ярошівка, с.Гуківка, с.Тернова, с.В’язове. З них с.Протопопівка є перспективним населеним пунктом. У 70 роках в селі збудовано 3 двоповерхових будинків, вул..Молодіжна з №1-15, 13 одноквартирних будинків, дитячий садок на 90 місць, лазня на 20 місць, магазин, будова виконкому сільської ради, птахо комплекс.
До великої Жовтневої соціалістичної революції села Протопопівка, Ярошівка і Тернова входили до складу Вертіївської волості, а села Безруків, Гуківка, Криворотівка – до складу Вільшанської волості. Вільшанська волость об’єднувала села вільних людей, а Вертіївська – кріпаків.
Після революції на території нині існуючої сільради було створенї дві сільради: Протопопівська (с.Протопопівка, с.Ярошівка) та В’язово – Гуківська (с.В’язове, с.Безруків, с.Гуківка, с.Криворотівка). Село Тернова залишилося у складі Вертіївської сільради.
У 1927 р. В’язово – Гуківська сільрада була об’єднана з Протопопівською із центром в с.Протопопівка. Село Тернова було приєднано до Протопопівки у 1956р.
Першими головами сільради були:
Мартиненко Кузьма Федорович,
Луценко Федір Андрійович,
Мартиненко Іван Петрович,
Токар Михайло Олександрович,
Луценко Дмитро Семенович,
Безрук Арсентій Данилович.
